Так, я вже зрозумів, що у вас платонічні стосунки. Поцілунки в щічку при місяці, за якими йдуть докори совісті:«А чи не зайшли ми надто далеко?» - це ваша стеля!
У кожної дівчинки неодмінно є свій бездонний колодязь, у темряві якого таїться якийсь черговий«він», який не дзвонить, не приходить, не розуміє або ще щось«не», мучить дівчинку, йолоп. Якщо в колодязі нікого немає, значить, був зовсім недавно і скоро, ось буквально днями, заведеться новий, це, я так розумію, закон природи: всяка чудова дівчинка повинна цілими днями вирячитися в цей проклятий колодязь і болісно розмірковувати про поведінку його мешканця, забувши, що довкола, взагалі-то, величезний дивовижний світ, усі дива якого, теоретично, до її послуг. Точніше, були б до її послуг, якби вонане вернула носа, бурмотячи:«Спасибі, не треба», аби відпустили скоріше назад до криниці, дивитись у темряву.
На війні як на війні, чи знаєте: краще бути живим параноїком, ніж мерцем, який чекав від життя лише приємних несподіванок... Одним словом, я не люблю сюрпризи. Зате вони мене просто люблять.
Треба, мабуть, частіше хвалитися дитячими подвигами. А то живеш як дурень, дорослішаєш і забуваєш, що насправді ти великий герой, якому море по коліно.