Ми давно стверджували, шануй зерно так званої совісті —«соціальний страх».

Перша людина, яка кинула лайку замість каменю, була творцем цивілізації.

Ілюзії приваблюють нас тим, що позбавляють болю, а як заміну приносять задоволення. За це ми повинні без нарікань приймати, коли, вступаючи в суперечність із частиною реальності, ілюзії розбиваються вщент.

Нічого не буває випадкового, все має першопричину.

Інші заявляють, що, по суті, лише суспільство є тим, що наказує людині норми її моральності, а окрема людина, як правило, від цих високих вимог якимось чином відстає. Ще й інше: за виняткових обставин у колективності виникає ентузіазм, завдяки якому скоєно чудові масові подвиги.

За мотивами наших вчинків, у яких ми зізнаємося, безсумнівно, існують таємні причини, у яких ми не зізнаємося, а за ними є ще таємніші, яких ми навіть не знаємо. Більшість наших повсякденних вчинків є лише впливом прихованих, непомічених нами мотивів.

Визнання проблеми – половина успіху у її вирішенні.

У той момент, коли людина починає замислюватися про сенс і цінність життя, можна починати вважати її хворою.

«Померти» – означає для дитини, яка взагалі позбавлена ​​виду передсмертних страждань, те саме, що«піти», не заважати тим, хто більше живе. Він не розрізняє, яким способом здійснюється ця відсутність – від'їздом або смертю.

Любов матері до грудної дитини, яку вона  годує і яку доглядає, щось набагато глибше захоплююче, ніж її пізнє почуття до дитині. Вона за своєю натурою є любовний зв'язок, цілком задовольняє як всі духовні бажання, а й усі фізичні потреби, і якщо вона представляє одну з форм досяжного людиною щастя, це нітрохи не випливає з можливості без докору задовольняти давно витіснені бажання, звані збоченнями. У найщасливішому молодому шлюбі батько відчуває, що дитина, особливо маленький син, став її суперником, і звідси бере початокглибоко корінна ворожість до бажаного.