Людина часто не приховує від себе багато, що слід тримати в таємниці від інших.

Філософія йде не далі за ймовірності, і в кожному твердженні зберігає в запасі сумнів.

Людина ніколи ні від чого не відмовляється, вона просто одне задоволення замінює іншим.

Коли мене критикують, я можу себе захистити, але проти похвал я безсилий.

Нас анітрохи не дивує, наприклад, коли стара діва звертає своє ніжне почуття на тварин, коли старий холостяк стає пристрасним колекціонером, коли солдат кров'ю своєю захищає шматок строкатої матерії, званої прапором, або коли Отелло лютує побачивши знайдену хустку, – все це приклади психічного усунення.

Чому ми не закохуємося щомісяця у когось нового? Тому що при розлуці нам довелося б втрачати частинки власного серця.

Обидві особи, які сходяться з метою сексуального задоволення, шукаючи усамітнення, демонструють проти стадного інстинкту, проти почуття масовості, шукають самотності. Чим більше вони закохані, тим менше вони потребують будь-кого, крім один одного. Відмова від впливу маси виявляється у почутті сором'язливості. Вкрай палке почуття ревнощів виникає як охорона сексуального вибору об'єкта від вторгнення масового зв'язку.

Якщо дорослий згадує своє дитинство, воно представляється йому щасливим часом, коли радіють сьогоденню і, нічого не бажаючи, йдуть назустріч майбутньому, тому дорослий заздрить дітям. Але самі діти, якби вони могли дати про це відомості, повідомили б, мабуть, інше. Ймовірно, дитинство не є та блаженна ідилія, якою вона  нам здається пізніше, якщо бажання стати дорослим і робити те, що роблять дорослі, змушує дітей прагнути якнайшвидше пережити роки дитинства.

Сновидіння про іспит спостерігається лише у людей, які витримали цей іспит, і ніколи у тих, що на ньому провалилися.

Адже індивіду в цілому призначено вже при народженні померти, і можливо його органічне схильність вже містить у собі вказівку, від чого він повинен померти.