Люди, які мислять лише в масштабах власного існування, не годяться для державної діяльності.

Настав час, коли кожен має вносити свою частку у спільну справу, не шукаючи вигоди для себе.

Всі наші почуття та здібності знаходять свою гостроту тільки на точилі праці та необхідності.

Ми постійно уникаємо цього моменту. Наше духовне життя, нематеріальне і не має вимірів, рухається з рівномірною швидкістю від колиски до могили за Четвертим Виміром Простору — Часу.

Ви робите помилку, кажучи, що не можна рухатися у Часі. Якщо я, наприклад, дуже яскраво згадую якусь подію, то повертаюся на час її скоєння і ніби подумки відсутній. Я на мить роблю стрибок у минуле. Звичайно, ми не маємо можливості залишитися в минулому на будь-яку частинку Часу, подібно до того, як дикун або тварина не можуть повиснути в повітрі на відстані хоча б шести футів від землі. Щодо цього цивілізована людина має перевагу перед дикуном. Він всупереч силі тяжіння може піднятися на повітряній кулі. Чому ж не можна сподіватися, що зрештою він зможе також зупинити або прискорити свій рух за Часом чи навіть повернути у протилежний бік?

... навіть у той час, коли зникає сила і розум людини, вдячність і ніжність продовжують жити в серцях.

Кажуть, все життя - це сон, і до того ж поганий, жалюгідний, короткий сон, хоча інший все одно не насниться.

Іноді я страждаю від дивного відчуття відчуженості від самого себе та навколишнього світу.

Вперше життя здалося йому довгою та безнадійною боротьбою проти долі.

Я побачив, як коротке і неміцне людське життя, що цілком залежить від випадку, жахливо безпорадне у здійсненні навіть найскромніших своїх задумів.