Я заплатив життям за свою роботу, і вона коштувала мені половини свідомості.
Ах, цей бридкий білий — коли він уже згине! — зі своєю пляшкою спирту, гаманцем і сифілісом, цей мерзенний білий зі своїм лицемірством, жадібністю та безплідністю!
Чи кінчається все зі смертю, чи немає після неї ще чогось? Може, для художника розлучитися з життям зовсім не найважче? Мені, зрозуміло, про все це нічого не відомо, але щоразу, коли бачу зірки, я починаю мріяти так само мимоволі, як я мрію, дивлячись на чорні точки, якими на географічній карті позначені міста та села. Чому, я питаю себе, світлі точки на небосхилі мають бути менш доступними для нас, ніж чорні точки на карті Франції? Подібно до того, як нас везе поїзд, коли ми їдемо в Руан чи Тараскон, смерть забирає нас до зірок. Втім, у цьому міркуванні безперечно лише одне: поки ми живемо, ми не можемо вирушити на зірку, так само як, померши, не можемо сісти в поїзд. Цілком ймовірно, що холера, сифіліс, сухоти, рак — не що інше, як небесні засоби пересування, що відіграють ту ж роль, що пароплави, омнібуси та поїзди на землі. А природна смерть від старості рівнозначна пішому способу пересування.
Хіба ти не розумієш, що самопожертва і прагнення жити для інших, коли це спричиняє формене самогубство, є груба помилка, оскільки в такому разі ми мимоволі робимо наших ближніх вбивцями?
Краще мати гаряче серце, навіть якщо це коштує нам зайвих помилок, ніж бути обмеженим і надмірно обережним.
У твоєму листі була фраза, що вразила мене:«Я хотів би піти від усього, я сам причина всього і завдаю іншим лише неприємності, я один накликав це лихо на себе та інших». Ці слова так вразили мене тому, що таке саме почуття, точно те ж саме, ні більше і не менше, відчуваю в душі я. Коли я думаю про минуле, коли я думаю про майбутнє – про майже непереборні труднощі, про велику і тяжку роботу, до якої в мене не лежить душа і від якої я, вірніше, моє погане«я» охоче б ухилилося; коли я думаю про багатьох людей, чиї очі спостерігають за мною, я передбачаю, що, якщо в мене нічого не вийде, вони зрозуміють, у чому справа, і не обсипатимуть мене дріб'язковими докорами, але, будучи досвідчені і досвідчені у всьому, що добре, Чесно і справедливо, всім своїм виглядом скажуть:«Ми допомагали тобі і були тобі світочем; ми зробили тобі все, що могли. Чи на повну міру своїх сил ти працював? Де ж плоди нашої праці та нагорода за нього? Чи бачиш, коли я думаю про все це і ще про багато речей, надто багатьох, щоб я міг тобі їх перерахувати, - про труднощі та турботи, які аж ніяк не зменшуються з віком, про страждання, розчарування, про страх перед невдачею і навіть ганьбою, - Тоді і мені не чуже це бажання - піти від усього!
Повторюю, якщо хочеш щось робити, не бійся зробити щось неправильно, не побоюйся, що зробиш помилки. Багато хто вважає, що вони стануть добрими, якщо не робитимуть нічого поганого. Це брехня…
Якщо ви чуєте внутрішній голос, який говорить вам:«Ви не зможете малювати», малюйте будь-що, і цей голос одного разу замовкне.
На мій погляд, я часто, хоч і не кожен день, буваю казково багатий — не грошима, а тим, що знаходжу у своїй роботі щось таке, чому можу присвятити душу і серце, що надихає мене і надає сенсу мого життя.
Публіка завжди однакова – вона любить лише те, що гладко та солодко. Тому ж, у кого більш суворий талант, нема чого розраховувати на плоди праць своїх: більшість тих, хто досить розумний, щоб зрозуміти і полюбити роботи імпресіоністів, надто бідні, щоб купувати їх.