Якось я зайшов до ресторану, на вивісці якого було написано« сніданок у будь-який час». Тому я замовив собі французький тост в епоху Відродження.
— Тобі подобається музика?
— Більше, ніж їжа.
Тіло - багаж, який несеш все життя. Чим він важчий, тим коротша подорож.
Їжа - це пристрасть. Їжа - це кохання. Їжа - це життя для кожної людини.
— Віллі, я знаю правило«Ми не їмо членів нашої родини...»
— Ми не їмо членів сім'ї нічиєї!
— А кого ми їмо?
Мати казала:«Гнида ти! І в кого така ковтка - знала б, на аліменти подала!
І Гніда радісно тягла свої ненаситні губи у бік голосу, запаху та виду матері. Але незабаром груди перестали давати молоко, і настало перше велике голодування.
Слухай, дурна порода! Їдять хіба«за що»? Хіба тому їдять, що хочуть стратити? Їдять тому, що їсти хочеться — тільки й годі. І ти, чай їж. Не дарма носом в мулі риєшся, а черепашок виловлюєш. Їм, мушлям жити хочеться.
Дорога, ти пропустила нашу першу сімейну вечерю і лягла в ліжко після келиха бренді, як справжній алкоголік.
- Стій! Що я казала тобі про набіги на сад Макгрегора?
- Притягнути тобі звідти цвітної капусти?
- Молодчина. Тож вперед!
«Разом» – ось основне слово та ідея. Сенс спільних трапез не так у їжі, як у єднанні. Хоча їжа як така важлива і приносить чимало задоволення, найважливішим все-таки є процес спільного накривання на стіл, спільні посиденьки, спільне трапезування та спільне прибирання.