— Дженні, а ми ж законне подружжя! Ми одружилися!
— Так, і тепер я маю повне право бути стервом.

Сім'я була дружна, а після виходу старших заміж згуртувалась ще більше. Все обговорювалося і вирішувалося спільно, але, як це часто буває в російських сім'ях, мати непомітно, без видимих ​​зусиль та демонстративного підкреслення, тримала віжки у своїх руках.

Тільки подумайте: ви, двоє дорослих людей - амбітних, упертих і схильних до постійного стресу, - намагаєтеся жити під одним дахом і нести все в загальну скарбничку, а може, і ростити разом дітей, та ще, по можливості, радіти тому, що весь залишок свого життя ви проживете один з одним. Це не просто. По суті, ваш шлюб це бізнес – бізнес, який процвітає у вдалі періоди, але решта часу більше нагадує ранковий марафон після веселої ночі в барі. Тут також доводиться працювати. Причому працювати у всіх можливих напрямках.

Розлучатися тільки тому, що не любиш, майже так само безглуздо, як виходити заміж, тільки тому, що ти закохана.

Дивись на дружину, як дивився на наречену, знай, що вона щохвилини має право сказати:«Я незадоволена тобою, геть від мене»; дивися на неї так, і вона через дев'ять років після твого весілля вселятиме тобі таке ж поетичне почуття, як наречена, ні, більш поетичне, ідеальніше в хорошому розумінні слова. Визнавай її свободу так само відкрито і формально і без жодних застережень, як визнаєш свободу твоїх друзів відчувати чи не відчувати дружбу до тебе, і тоді, через десять років, через двадцять років після весілля, ти будеш їй так само милий, як був нареченим.

Кохання — це сила, що зріє, закладена в минущій слабкості. Шлюб перетворює засліплення на витривалість, і сила цієї витривалості має бути і, на щастя, нерідко буває — пропорційна мірі одурення, на зміну якому вона  приходить.

На жаль, люди не змінюються - принаймні, не змінюються в основному. Вони лише пристосовуються. У цьому, мабуть, і полягає сутність шлюбу – дві людини пристосовуються одна до одної.

І якщо перший місяць шлюбу називають медовим, то перший місяць відкритого кохання, за всіма правами, іменувати можна нектарним, - це небосхил після грози; світлий, але без спеки, прохолодний без хмар.

Людина, шлях якої сповнений небезпек, має жити без кохання. І справа тут не в тому, щоб оберігати свою душу від зайвих ран — зовсім ні. Той, хто не наважується любити з боягузтва чи самолюбства, гідний зневаги.
Справа в іншому: не можна допускати, щоб тебе покохав хтось інший. Тому що людина, чия карма огорнута грозовими хмарами, навряд чи доживе до мирної смерті. Він загине, і та, хто віддала йому свою душу, залишиться на світі сама. Якою б героїчною не була б твоя смерть, ти все одно виявишся зрадником, причому зрадиш найдорожчу істоту на світі. Висновок очевидний: нікого не пускай у своєсерце і тим більше не вторгайся в чуже. Тоді, якщо ти загинеш, ніхто не буде вражений або навіть поранений горем. Ти підеш легко і безжурно, як іде за горизонт хмара.

— Чому у вас із дружиною так усе гладко?
— Я одружився зі своїм найкращим другом.
— Я ж твій найкращий друг.
— Ти друг чоловік, а вона моя жінка.