Покластися можна лише на себе, а це досить хроновий розклад, якщо ти людина ненадійна.

Якщо довго ходити повз перукарню, колись ти зайдеш і підстрижешся. Якщо довго жити в Лос-Анджелесі, ти зробиш якусь операцію. Я ось собі волосся зробив густішим, а мені це навіть не потрібно було, я просто занудьгував.

Я ховався від світу, а світ не помічав цього.

В молодості я взяв собі за правило не пити ні краплини до обіду. Тепер, коли я вже немолодий, я тримаюся правила не пити жодної краплі спиртного до сніданку.

Париж означав для мене не те, що означає сьогодні. Але навіть зараз, згадуючи про нього, я переживаю щось подібне до щастя, хоча тепер я твердо знаю, що щастя — це не для мене. Я не заслуговую на нього, та й не прагну до нього.

Іноді я страждаю від дивного відчуття відчуженості від самого себе та навколишнього світу.

— У вас не було порожнього часу у вашому житті?
— Тільки все моє життя.

Мені просто потрібна увага. Я не вимагаю багато. Мені потрібна просто увага. Як жити, якщо ти не відчуваєш, що про тебе думають, мріють? Це нестерпно. Квітка не може без сонця, і я не можу поза увагою. Це ж так природно...

Всі інші ролі були цікаві тим, що вони складні, багатошарові, існують у сірій зоні чорно-білого спектру. Чи можемо ми з ними асоціювати себе? Чи можемо їм співчувати, враховуючи їхню суперечливість? Ось саме це мені цікаво у персонажах, а грати однозначно поганих хлопців так само нудно, як і грати однозначно добрих.

Не знаю, ким мене рахують. Дивним екземпляром, мабуть.