— Фаїно Георгіївно, якої ви думки про режисера?
— Це уцінений Мейєрхольд.

Люди театру, як відомо, забобонні. Не здумайте, наприклад, сказати акторці перед прем'єрою:«Бажаю успіху». Треба сказати: Ні пуху ні пера. Акторові не кажіть:«Бажаю удачі», — а скажіть:«Зламай собі шию», — та ще й плюньте в його бік.

Театр схожий на військове мистецтво і азартну гру в рулетку — ніхто заздалегідь не знає, яка вийде вистава. Не лише на прем'єрі, а й кожен наступний вечір відбувається диво.

– Піду в ТЮГ зайчиків грати…
– Фаїно, який із тебе зайчик?
Зітхнувши:
- Значить, товсту, розігріту слониху.

У театрі мене любили талановиті, бездарні ненавиділи, шавки кусали та рвали на частини.

У театрі небувалий за потужністю бардак, навіть соромно на старості років у ньому фігурувати.

Я зіграла безліч героїнь і завдяки їм зрозуміла головне: сила жінки у її слабкості! Зізнаюся: люблю театр і не втомилася від нього.

Я вирушив до Великого театру на оперу Сен-Санса«Самсон і Даліла». Насамперед мені хотілося розглянути публіку. А вона, якщо згадати передреволюційний період, рішуче змінилася. Зал заповнили глядачі, одягнені в одноманітний повсякденний одяг. Склад глядачів, що розташувалися від гальорки до партеру, рішуче змінився. Ті самі люди, які в старі часи нашкребали гроші, щоб купити квиток і влаштуватися під стелею, сиділи тепер там, де колись розташовувалась публіка, що відвідувала театр, щоб розважитися після рясної трапези.

Я не визнаю слова "грати". Грати можна в карти, на стрибках, в шашки. На сцені треба жити.

Якщо йде особливо багатолюдна п'єса, у ній зазвичай беруть участь усі швачки, костюмери, робочі сцени, сценаріуси, бутафори, прибиральниці, студенти різних інститутів та чи не все керівництво театру.