Сподіваюся, якось ти полюбиш когось. Полюбиш так сильно, що, заплющивши очі, ти бачитимеш її обличчя. Я бажаю тобі цього. Я хочу, щоб ти дізнався, як це любити всім серцем. Перш ніж я заберу її в тебе.

Грубий і жорстокий начальник, брехливий вихователь, безсовісний лікар, але все це дрібниці в порівнянні з розтлінною силою блатного світу. Ті ж люди, і ні—ні та й прогляне в них людське. Блатні ж – не люди.

Завжди було стільки справ... Чому ми завжди так зайняті, що не робимо того, що повинні, або того, що хочеться?

Я дивилася, як Джон грав із роботом і я зрозуміла, що термінатор ніколи не зупиниться. Він ніколи не покине його, ніколи не зробить йому боляче, ніколи не закричить на нього, не нап'ється, не вдарить його, і не скаже:«Я надто зайнятий і не маю  часу на тебе». Він завжди буде поряд. І він помре, щоб захистити його. З усіх батьків, які будь—коли народжувалися на землі, цей робот був єдиним гідним кандидатом на це місце. У нашому божевільному світі, це був би найрозумніший вибір.

Будь краса прилиплива недуга
Я заразилася б у тебе, мій друже!

Я так думаю, лейтенант Ден зрозумів, що є речі, які не можна змінити. Він не хотів, щоб його називали калікою, як я не хотів, щоб мене називали дурнем.

Я обіцяла тобі тримати тебе за руку. Ось я й тримаю.
Ти відчуваєш? Я тебе люблю...

Коли затихли голоси на дитячих майданчиках, на зміну їм прийшов відчай. Дуже дивно, що відбувається у світі без дитячих голосів.

І справа зовсім не в тому, що ти її любиш або не любиш, та й взагалі — до чого тут кохання? Усі чоловіки чудово знають, що немає жодного кохання на білому світі в двадцять першому столітті, а може, й раніше не було, ну ось так — ні, і все тут. Є комфорт, звичка, сусідство, співжиття, бажання, куди без нього, та й лідер цього списку — ділове партнерство. Ні, слова залишилися, без них ніяк, без них жінка не зможе себе переконати, що їй потрібен саме цей чоловік, та й чоловік без цих слів не зможе її отримати. Ці дивні жінки, вони досі навіщось ще чіпляються за слова і наскрізь прогнивий посуд під назвою«кохання». Хоча чому«навіщось»? Зрозуміло, навіщо. Вони теж чудово знають, що її немає, любові цієї самої, але їм зручніше і комфортніше думати, що вона є, оскільки так куди простіше пояснити самій собі, чому вона  живе з цим алкашем і невдахою, ніж зізнатися собі, що насправді— то нею рухає страх самотності, а самотність — це саме те, що нестерпно для жінки. І не вірте авторам романів, які оспівують самотню та незалежну жінку, — вони брешуть, причому безбожно. Незалежна — це просто, але самотня і при цьому щаслива? Брехня. Ні, панове чоловіка, це страх. Але коли настає край, коли зовсім біда — жінки вміють цей страх загнати всередину та йдуть уперед, ризикуючи всім. А ми? А ми вважаємо за краще жити з нашим страхом у сфері відносин із протилежною статтю, ми домовляємося з ним. Адже він є не тільки у них, а й у нас. І наш, чоловічий, не менший, ніж їх, жіночий, а навпаки, куди більший і ганебніший.

На мене наринула вбивча туга, яка охоплює чоловіків, побачивши швидкоплинну красу, яка ось—ось зникне. У таку мить хочеться крикнути: стривай, я люблю тебе. Але мова не повертається це вимовити. І літо йде в її образі, щоб ніколи більше не повернутись.