Боязкий тремтить в очікуванні небезпеки, боягузливий — коли вона  настала, а хоробрий — коли минула.

Ну і що? Людині не повинно бути нудно із собою. Якщо він боїться тиші, щось із нею гаразд. Значить, він намагається щось у собі розтоптати, – сказав Матвій упевнено.
Ірка швидко глянула на нього. Вона  завжди лякалася і водночас раділа, коли хтось висловлював думки, що приходили їй самій. Вона  й сама помічала, що багато людей буквально ковбасить від тиші. Вони фізично не знаходять собі місця, якщо випадково у ній опиняються. Починають метатися. Намагаються включити телевізор, радіо – все, що завгодно. Мабуть, у ці хвилини бідолахи з жахом виявляють, що вони живі, реально існуючі, а не тільки ті, що жують, сплять чи споживають, і спробують якнайшвидше заглушити в собі жахсамостійного буття. Убийте мене хтось, бурмочіть, кричите, розповідайте мені ваші нібито останні і нібито важливі новини – тільки щоб я скоріше забув, що я – це я, і скоріше знову розчинився б у жуйному бутті!

Я в Макдоналдсі працював, нічого не боюся.

Страх – це кайдани. Надія - це свобода.

Страх – ось основне, саме людське почуття. Будучи дітьми, ми боїмося всього. Темряви... чудовиськ під ліжком... Ми молимося, щоб настав ранок. Щоб монстри зникли. Хоча вони не зникнуть. Ніколи.

Впізнати себе? Якби я пізнав себе, я б у страху втік.

І біль, і страх проходять, незмінна лише смерть.

Я люблю шимпанзе. А ще я їх боюсь. І боятися їх – це нормально.

Найбільше ми боїмося не своєї невідповідності, найбільше ми боїмося своєї непомірної сили. Нас лякає наш блиск, а не наш морок. Бути маленьким та скромним – не найблагородніша роль. Незначність нікого не надихає, навіть якщо вона  зручна оточуючим. Ми хочемо блищати та сяяти. Не тільки деякі з нас, але й кожен. А навчившись сяяти, ми несвідомо спонукаємо всіх оточуючих. Коли ми звільняємось від своїх страхів, ми автоматично звільняємо інших...

Настав час дізнатися правду про майдан українського народу давно, на другий день після того, що на майдані сталося. Настав час. Цю правду тільки не я маю озвучити, бо я ще пожити хочу. Знаєте, міркування особистої безпеки. Перший я тут не пожитиму хочу.