— Повір мені, якщо ти виграєш у лотерею, ти ніколи більше не побачиш!
- Будь ласка! Я куплю собі нових друзів. А потім оплачу їм пластичні операції, щоб вони були схожі на вас, як дві краплі води!

— Сподіваюся, швидко добралися, фашист!
- Прошу вибачення?
(Читає питання з кросворду):
- Форма правління, що характеризується крайнім ступенем диктатури. По горизонталі.
- А ясно. Тоді: фашизм.

- О! Більдяжки! Тут і заночуємо.
- Я не можу!
- Чому?
- Я одружений. Мені не можна у Бельдяжки...

- Джентльмени, це ваш двоюрідний брат - син  Поллі Майкл.
- Радий знайомству, я Джон.
- А я Артур. Вже зустрічалися. Я часто викидав тебе у вікно, а Джон ловив.
- Я засовував тебе в коробку і ганяв по Уестер-стріт.

Я приніс вам пончики міжнародний символ дружби правоохоронних органів.

- Тікаємо! – гаркнув Станіслав. Статутне«відступаємо!» ніколи йому не подобалося: оптимізму в ньому було більше, але й складів теж.
Екіпаж виконав команду швидко, одностайно та з разючим ентузіазмом.

— Приходьте надвечір нас послухати!
— Чи не знаю чи я зможу, але постараюсь...
— О, будь ласка! Якщо ви не прийдете, ми дуже засмутимося! І захопіть яхту!

— Це, мабуть, рись, у цей час вони дуже голодні й хитрі.
- І розумні. Ця, наприклад, непогано мала скальпелем.

У тата працював старий Біфштекс Уоттс. Всі бурчали, що в нього, мовляв, погано пахне з рота. А він відповів, що поганий подих — півбіди. Ну, коли людина вже не дихає.

О великий і могутній, сам чорт у тобі зломить ногу.