- Що робиш?
— Пишу рекомендацію Моніці із Чендлером. Хочу, щоб вона  звучала солідно, але я жодного розумного слова не знаю.
— Чому ти не скористаєшся тезаурусом?
- Ти чув, що я сказав?

Я хотів провести вечір у товаристві маленької групи з п'яти чоловік, а тепер мені доведеться загубитися в юрбі з шістьох.

Сім годин на порятунок світу? А хіба на такі справи згідно із законом не покладено всі 24 години?

- Я твій бос, ти мій підлеглий.
— Взагалі, я не любитель рольових ігор, але якщо ти наполягаєш...

Суд - це таке місце, де у закону можна купити стільки справедливості, на скільки тобі вистачить грошей!

— Зараз мене більше турбує безпечна дистанція між нами.
- Чому?
— Тому що ми їдемо до церкви, і ти знову богохульствутимеш.
— Ти боїшся, що коли Бог  вразить мене, торкнеться й тебе?

- Не витріщайтеся!
- Чому? Ви ж витріщаєтеся.
— Обом не можна.

— Ви зараз схожі на давню царицю.
- Нефертіті?
— Ну, я не фертю, слово честі!

— Бобо, я з'ясував, чому ти раптово знепритомнів.
- Чоловіки не втрачають свідомості. Ми несподівано лягаємо подрімати.

— Рушайте.
- Гей! Воу-воу-воу-воу!
— Ей-ей, рідний, вантажопідйомність і так перевищена. Ліфт не гумовий.
- Пішки.
- Так. Стоп, стоп.
— *у гніві б'є по дверях ліфта*
Сходи. Ненавиджу!