Ми, могильники, багато чого знаємо, що іншим невідомо. Кожен скаже. Хто все життя могили копає, той знає.

- Ти ніколи не мріяв побачити місце авіакатастрофи?
- Я бачив. На військовій службі. Двоє хлопців. Те, що від них залишилося, можна було намазувати на хліб. Мені цього достатньо, це ти тут новачок.

Я зіткну його з такого високого даху, що він помре від нудьги раніше, ніж удариться об тротуар.

Якщо на бібліотечній полиці однією книгою побільшало, це через те, що в житті однією людиною поменшало.

Я мушу нагадувати собі, що треба дихати... Чи не нагадувати своєму серцю, щоб воно билося! Начебто згинаєш тугу пружину — лише з примусу я роблю навіть найважчу дію, коли на нього не штовхає мене моя головна турбота.

Тіло її тут, візьміть його; а душа тепер не ваша: вона  тепер перед суддею, який милосердніший за вас!

Старий жарт смерть, а кожному знов.

Людина вмирає, коли в ній закінчується радість.

Якщо ми так мало знаємо про життя, що можемо знати про смерть? (Як ми можемо знати, що таке смерть, коли ми не знаємо ще, що таке життя?)

Смерті найменше бояться ті люди, чиє життя має найбільшу цінність.