Минуло ще чимало часу, перш ніж ми зрозуміли, що по-справжньому небезпечно не те, що німці пишуть, а те, що могло статися з кожним з нас зовсім несподівано, як грім серед ясного неба, без попередження чи розпорядження.

Я була мертвою. Можливо це прозвучить дивно, але єдиним способом вижити було... припинити жити. Ні, не накинути на шию петлю, а припинити відчувати, припинити реагувати.

Я живу і в цьому не винен, отже, треба якось краще, нікому не заважаючи, дожити до смерті.

Померти можна й у компанії телевізора. Аби там було що подивитись сьогодні ввечері.

Смерть - це спокій, легкість... Життя важче.

Колись люди думали, що колись хтось помирає, його душу в країну мертвих забирає ворон. Але іноді... лише іноді... Ворон приносить цю душу назад, щоб поновити порядок речей.

Чи вірите ви в те, що ви помрете? Так, людина смертна, я - людина: отже... Ні, не те: я знаю, що ви це знаєте. А я питаю: чи траплялося вам повірити в це, повірити остаточно, повірити не розумом, а тілом, відчути, що одного разу пальці, які тримають цю саму сторінку, будуть жовті, крижані... Ні: звичайно, не вірите - і від того
досі досі не стрибнули з десятого поверху на бруківку, тому й досі їсте, перевертаєте сторінку, голитеся, посміхаєтеся, пишете…

Людина змушена миритися зі смертю, інакше вона не знайде спокою.

— Я хочу, щоб ти був присутній на моїй операції.
- Ні.
- Чому?
— Якщо ти помреш, я залишусь зовсім один...

Смерть перемогти неможливо, а отже, і життя не має сенсу.