Хто любив хоч раз, добре знає, як багато в житті та скорботі та радості.

Відклавши скорботу про те, чого у вас немає, навчимося віддячувати за те, що є.

... біль втрати обрушується без жалості, без попередження. Скорбота подібна до хвилі, що набігає. Вона  накочує на тебе і закручує в гігантському вирі, погрожуючи потягнути на дно.

Мачадо віддав би всі рядки, всі вірші, що він написав, за годину зі своєю коханою. Тому що у скорботі не діють правила обміну, адже скорбота знецінює все. Людина готова віддати весь світ, щоб позбутися скорботи, але при цьому на скорботу нічого не купити, тому що скорбота безцінна.

Щира скорбота того, хто плаче потай.

Горе і Скорбота - це рани, що кровоточать від будь-якого дотику, крім легкого торкання руки Любові, але навіть у цьому випадку кровотеча триває хоч уже і без болю.

Обличчя її не можна було назвати миловидним, як обличчя Ернестіни. Не було воно й красивим — за естетичними мірками та смаками якоїсь епохи. Але це було обличчя незабутнє, трагічне. Скорбота виливалася з нього так само природно, незамутнено і нескінченно, як вода з лісового джерела. У ньому не було ні фальші, ні лицемірства, ні істеричності, ні вдавання, а головне — ні найменшої ознаки безумства. Безумство було в порожньому морі, у порожньому горизонті, у цій безпричинній скорботі, немов джерело саме по собі було чимось цілком природним, а неприродним було лише те, що він виливався в пустелі.

Те, що не можна виправити, не слід оплакувати.

Якщо очі – дзеркало душі, то скорбота – двері, що ведуть усередину.

У зайнятої бджоли немає  часу для скорботи.