— Колись світ зміниться.
- Це неправильний світ.

У цьому недосконалому світі обов'язково буває якесь«але»!

Дуже небагато людей здатні самі зрозуміти те, що відбувається. Вони повторюють те, що говорили їм батьки, потім вчителі у школі, те, що вони бачили у вечірніх новинах. Нарешті, вони переконують себе, що це їхня власна думка, яку вони із жаром захищають, якщо їм суперечать. Однак вони могли б самі подивитися і подумати, щоб побачити світ таким, яким він є насправді, а не таким, як його хочуть їм показати.

Зручності зростають, а світ псується.

Відчайдушний, упертий опір світу — найрідкісніший і благородніший різновид піжонства; найнебезпечніша, але єдина, що обіцяє надію.

Як можна радіти світові? Хіба тільки якщо тікаєш у нього.

Кожному хочеться зробити світ трохи кращим.

Створення єдиного світу походить від величезної кількості фрагментів та хаосу.

Тільки уявіть собі, наскільки гармонійним став би наш світ, якби кожна людина — молода чи стара — поділилася б з іншими тим, що виходить у неї найкраще.

Я якось сказала, що мало знаюся на коханні — це неправда. Я знаю про кохання дуже багато! Я бачила її, спостерігала за нею цілі століття. Без неї дивитися на ваш світ було б нестерпно. Всі ці жахливі війни, біль, брехня, ненависть...
Шалено хотілося відвернутися і не дивитись більше, але дивитись як люди люблять один одного – це здорово. Навіть якщо вдасться зазирнути в найдальші куточки Всесвіту, не знайдеш там нічого прекраснішого, тож...
Я знаю, що кохання виникає негадано, але ще я знаю, що вінможе бути непередбачуваною, несподіваною, неконтрольованою і нестерпною, і її можна дуже легко сплутати з ненавистю, і я хочу сказати, Трістан, що здається, я тебе люблю...
Моє серце, мені здається, воно ось-ось вирветься у мене з грудей. Таке почуття, що воно не належить мені, тепер воно належить тобі. І якби ти любив, натомість мені нічого не потрібно: жодних подарунків, жодних речей, ні демонстрації вірності, достатньо знати, що ти теж мене любиш...
Твоє серце в обмін на моє...