Ти ніколи не станеш справжнім командиром, якщо не навчишся приймати важкі рішення і втілювати їх у життя.

Визнання проблеми – половина успіху у її вирішенні.

Напевно, всі розставання подібні до стрибка з урвища. Найскладніше - зважитися. Як тільки опинишся в повітрі, тобі доведеться відпустити.

У житті часто буває, що створюють проблеми одні, а вирішують їх інші.

Завжди були і будуть ті, хто намагається вплинути на нас або навіть наказувати нами. Ми не маємо права виправдовувати власні помилкові рішення такими речами. Зрештою, кожен із нас живе власним життям, і лише сам відповідальний за неї.

Ти знаєш, у мене в дитинстві для таких випадків був спосіб. Я собі уявляв, що до мене приходять фашисти, але не для того, щоб«хенде хох», а з благородною місією допомогти мені розібратися в моєму внутрішньому світі.
Світлять мені в обличчя і запитують, на яке я сам собі не можу відповісти. Не можу докопатися до правди, там... «Кого ти більше любиш, Марину Штурманову з 8«В» чи Яну Міщенку з 9«Б»? Якщо скажеш правду, ми тебе відпустимо, а ні розстріляємо. А вони цю правду чомусь знають, фашисти.
І я так раптом збираюсь і розумію... Яну Міщенку!

Це відбувається кожен день, кожну хвилину. Кожне рішення кожен вдих відкривають перед нами одні двері і закривають інші. Як правило, ми просто не помічаємо цих дверей. І лише зрідка...

За допомогою висновків можна вирішити такі завдання, які ставили в глухий кут всіх, хто шукав їх вирішення за допомогою своїх почуттів.

— Ти зміниш свою думку.
- Я ніколи не вийду за тебе. Ти припустився великої помилки.
— Це правда, з жінками мені ніколи не щастило, з чого все змінилося?
— Я гадаю, що ти викрав не ту жінку.
— Ти маєш рацію, звичайно, я помилився. І все-таки, що якщо помилково, з нагоди, з волі богів чи долі, я прийняв вірне рішення? Що, якщо тобі призначено тут бути? Що, якщо тут ти й маєш бути?

У всякого перемир'я є термін, а всяке рішення часом змінюється.