...«культ особистості матінки», що підмінив тут віру в Христа і на якому все тут ґрунтується.

Убога трапеза сестер і дітей, що складається головним чином з пожертвуваних прострочених продуктів, де навіть у скоромний день рідко буває риба або молочні продукти, і про матусині розкішні обіди, про невпинну роботу без відпочинку, про ці заняття, що вимотують душу, про сестер, які від такої життя втрачали свідомість, і звичайно ж — про туалетний папір! Точніше, про її відсутність.

Ласкаво просимо в реальність, малюк. Як тобі бути дорослим? Не хвилюйся, це з тобою ненадовго.

Людина минуща, людина неміцна, земне життя — лише ілюзія, а Велика Реальність лежить її межами.

Коли я прокидаюся, мені доводиться переконувати, що мої сни не реальність, а моя реальність не сон.

Реальностей на світі лише стільки, скільки ти даси собі труд уявити.

Кожен, хто думає, що хлопчаки невинні й милі, ніколи сам не був хлопчиськом чи забув про це. А той, хто думає, що люди не бувають жорстокі і не завдають один одному болю, навряд чи часто виходить із дому.

Мені не треба вірити в надприродне. Особливо зараз, коли наяву все гірше, ніж у кошмарних снах.

Тебе тягне до зір, але тягар проблем не дає тобі відірватися від землі.

Людина багато століть всіляко намагалася якось вплинути на функції духовних сил — за допомогою гіпнозу, різних препаратів, здебільшого небезпечних, за допомогою посту, старанних молитов. Мотиви багатьох спроб були безкорисливими і часто були втечі від реальності, але не рідше це було прагненням отримати владу над людьми.

Сон для мене став єдиним засобом порятунку. Він рятував мене від тієї клятої дійсності, в яку я вже не хотіла повертатися.