— Я люблю тебе більше за життя.
— Не люби нічого більше за життя.
- Гаразд.
— Тримай мене і ніколи не відпускай.
- Так, добре.

Навіть кохання не може зіпсувати апетит шістнадцятирічного хлопчика!

За прилавками працюють підлітки — у тих такий вигляд, ніби їм давно жити не хочеться.

— О 14-й у нас виникають свої музичні уподобання. Наш когнітивний розвиток відбувається у цьому віці, і ми починаємо формувати свою культурну самосвідомість.
— Ми перестаємо слухати ту музику, яку слухають наші батьки, і починаємо слухати ту саму, що слухають наші друзі.
— І цей музичний досвід відбивається на нас. Через наші підліткові гормональні сплески, вибір здається більш особистим і чуттєвим. Пізніше ми можемо експериментувати з другом музикою, але жодна музика не вплине на нас так, як та, що ми слухали у 14 років.

Підлітки, вони такі: вітер у голові, сльози через дрібниці.

Я захоплююся всім, що можу відірвати підлітка від гри в PlayStation або Gameboy.

Ми хотіли насолоджуватися синім небом, а нас примушували дивитись на чорну дошку. Ми замислювалися над сенсом життя, а нас неволіли — думай над рівнобедреними трикутниками. Нам подобалося слухати Володимира Висоцького, а нас змушували заучувати старозавітне:«Мій дядько найчесніших правил...» Нас звеличували за слухняність і карали за непокору. Тобі, друже Васю, це подобалося, а мені ні! Я з тих, хто ненавидить нашийник з мотузкою.

Підлітків завжди сприймають як людей, схильних до стадного мислення. Мовляв, вони мислять стереотипами. Але коли я був старшокласником, мене хвилювало набагато більше, ніж просто сходити на побачення чи потусуватись зі своїми дружками.