«Прощавай!» - крикнуло моє серце, коли я йшла; а відчай додав:«Прощавай навіки!»

Прощання – дивне почуття. У ньому є якась заздрість.

— Нема коли обійматися, — сказав він. Прощавай кохана. Ми розійшлися як у морі кораблі.

Ріо, ти тільки не сумуй... Щось закінчиться. Але це перший день твого нового життя. Буде ще багато життів, коханий... Багато... А тепер іди. Настав час повеселитися.

Що говорять під час розлучення люди, які прожили шістнадцять років у міцній нелюбові один до одного?

Не покидай, не покидай мене, я згорятиму.
Буду весь час проживати день, коли ти пішов. Якщо не обернешся і не подивишся,
Я згорятиму наче тріска... Я взула свої черевики, прийди та зав'яжи шнурки.

І раптом мене охоплює невимовний смуток, який несе в собі час ; воно тече і тече, і змінюється, а коли озирнешся, нічого від колишнього вже не залишилося. Так, прощання завжди тяжке, але повернення іноді ще важче.