По-справжньому мене дратують не правдолюбці, а правда як така. Чому інші з нею так носяться? Хіба хтось знаходив у ній підтримку і втіху, які дарує нам вигадка? Чи допоможе вам правда опівночі, у темряві, коли вітер голодним звіром завиває в димарі, блискавки грають тінями на стінах вашої спальні, а довгі нігті дощу вибивають дріб на шибці? Ні. Коли холод і страх роблять з вас мумію, що застигла в ліжку, не сподівайтеся, що позбавлена ​​крові і плоті правда поспішить до вас на допомогу. Що вам потрібно в такий момент, так це втішна вигадка. Мила, славна, стара добра брехня.

Чим ближче тобі людина, тим важче оцінити її правдивість.

"Говорити відверто" ще не означає "говорити правду". Відвертість і Правда - однаково що ніс і корма судна, що випливає з туману. Спочатку з'являється відвертість, і лише в останню чергу очам відкривається Правда. Тимчасовий інтервал між цими двома моментами прямо пропорційний розмірам судна. Великому спливти складніше. Іноді це виходить після того, як закінчилося життя спостерігача.

Спробуй жити так, щоб ти завжди міг сказати правду.

Смішно, так довго живеш у запереченні, що не бачиш сумну правду про себе, поки хтось не ткне тебе в неї носом.

Якщо хочеш побачити правду, - відсік суб'єктивність.

Що за погана манера у людей говорити за твоєю спиною те, що є чистою правдою. (Прямо жахливо, як люди поводяться нині: кажуть у людини за спиною всю чисту правду.)

Хто заважає, сміючись, казати правду?

Правда іноді й на смерть жалить, зате кривда пестить, та нежить, та підтакує.

Загалом, дивуєшся, наскільки прагнення правди сильніше у людей, ніж зазвичай припускаєш.