Людину, яка говорить правду в невідповідний момент, називають циніком.

Життя треба нюхати, а не читати прес-релізи«парфумерів» щодо її запаху.

Найжахливіше в пошуках правди — те, що ти її іноді знаходиш. Не кажучи про те, що тебе після цього не запрошують у гості.

Я не хочу бути праведним – бо я зраджую сам собі,
Я не хочу бути грішником – бо я ні в чому не винен,
І я не хочу вибирати – бо почуття однаково сильні.

Про мене не написано жодного рядка правди. Просто тому, що насправді писати про мене нема чого.

Щоб розширити світогляд, необхідно припинити його обмежувати.

Правду небезпечніше приховувати, аніж знати.

Люди часто забувають, що брешуть ротом, а правду кажуть очима. Приведіть людину, яка щось сховала, в окрему кімнату і запитайте, де вона це сховала. Він скаже, що нічого не знає, що взагалі нічого не ховав, але майже завжди погляд його буде спрямований на«схованку». І зараз я знаю, що батько пильно спостерігає за мною і чекає, куди я подивлюсь і що відповім.

Цікаво, яку правду люди мають на увазі коли просять сказати їм правду?

По-справжньому мене дратують не правдолюбці, а правда як така. Чому інші з нею так носяться? Хіба хтось знаходив у ній підтримку і втіху, які дарує нам вигадка? Чи допоможе вам правда опівночі, у темряві, коли вітер голодним звіром завиває в димарі, блискавки грають тінями на стінах вашої спальні, а довгі нігті дощу вибивають дріб на шибці? Ні. Коли холод і страх роблять з вас мумію, що застигла в ліжку, не сподівайтеся, що позбавлена ​​крові і плоті правда поспішить до вас на допомогу. Що вам потрібно в такий момент, так це втішна вигадка. Мила, славна, стара добра брехня.