А якщо не віддавала команди, то читала мені настанови на кшталт:«Говори, але не надто багато. Смійся, але не надто голосно». Найбільше мені сподобалося таке:«Якщо він нижчий за тебе зростанням, сутулься».

Не граю у твістер до третього побачення.

Було ясно: Котик дуріла. Кому справді прийде серйозно в голову призначати побачення вночі, далеко за містом, на цвинтарі, коли це легко можна влаштувати на вулиці, в міському саду? І чи личить йому, земському лікарю, розумній, солідній людині, зітхати, отримувати записочки, тягатися по цвинтарях, робити дурниці, над якими сміються тепер навіть гімназисти? До чого поведе цей роман? Що скажуть товариші, коли впізнають? Так думав Старцев, блукаючи в клубі біля столів, а о пів на одинадцяту раптом узяв і поїхав на цвинтар.

Наші побачення – як острови. Я плив від одного уривка свого життя до іншого, від сніданку до чаю вдвох, від обіду до кількох нічних годин. І старанно підшивав ці благословенні миті, складаючи в архів пам'яті.

А якщо ти приходиш щоразу в інший час, я не знаю, на яку годину готувати своє серце... Потрібно дотримуватися обрядів.

Три постріли були матеріальним втіленням чийогось уявлення про те, як слід призупинити побачення.

— Поклянись, що нікому не скажеш. На першому побаченні я замовив грецький салат. Лілі спитала, чи можна їй взяти мої оливки. Я сказав:«Звичайно, я ненавиджу оливки».
— Але ж ти любиш оливки?
- Добре! Мені було вісімнадцять, я був незайманим! Я все своє життя чекав на симпатичну дівчину, яка захоче мої оливки!

— Як пройшло побачення?
— Ну... я задоволена рестораном.

В цей час місячних променів і місячних мрій
Ми з тобою схожі на двох безтілесних ельфів,
Ми ніби летимо все вище і вище, -
І немає в мене батьківщини, крім тебе,
І немає в тебе батьківщини, крім мене.

На першому побаченні свою душу бажано тримати застебнуті на всі гудзики.