— Слухайте, хто знає якесь затишне місце, щоб призначити побачення?
— У кафе "У Тоні". Там, якщо з'їж п'ять біфштексів, вечеря — безкоштовно!
— А якщо побачення не з ведмедицею, а з дівчиною?

Коли тебе запрошують на каву, то мають на увазі вже точно не каву.

— Він запросив мене повечеряти в ресторані і сказав, що в нього для мене великий сюрприз!
— Може він збирається сказати, що він гей?
- Що? Ні! Чому?
— Це стало б великим сюрпризом. Правда?

— Ось цікаво, чи є визначення для першого побачення з людиною, з якою вже зустрічався?
— Хм, це цікаве питання. Може бути« незручність»?
- Даа, схоже на те.

— Виходжу я навесні — ну, ти розумієш, коли вже закінчилися холоди. Йду гуляти. З дівчиною. За годину ми приходимо в таке місце, де нас не видно і не чути. Піднімаємось на гірку, сідаємо. Дивимося на зірки. Я тримаю її за руку. Вдихаю запах трави, молодої пшениці і знаю, що знаходжусь у самому серці країни, у центрі Штатів, навколо нас — міста та дороги, але все це далеко, і ніхто не знає, що ми сидимо на траві та розглядаємо ніч… Мені хочеться просто тримати. її за руку, віриш? Зрозумій, триматись за руки… це ні з чим не порівняти. Триматися за руки так, щоб було не розрізнити, є в них рух чи ні. Таку нічне забудеш ніколи: все інше, що буває ночами, може вивітритися з голови, а це пронесеш через все життя. Коли просто тримаєшся за руки — це все сказано. Я впевнений. Мине час, все інше повториться щоразу, увійде у звичку — але самий початок ніколи не забудеш. Так ось, — продовжував він, — я хотів би сидіти так довго-довго, не вимовляючи ні слова. Для такої ночі слів не вибрати. Ми навіть не дивитимемося один на одного. Дивитимемося вдалину, на міські вогні, і думатимемо про те, що споконвіку людиось так само піднімалися на пагорби, бо нічого кращого ще не придумано. І не буде вигадано. Жодні будинки, обряди, клятви не зрівняються з такою ніччю, як ця. Можна, звичайно, сидіти і в місті, але вдома, кімнати, люди — це одна справа, а коли над головою відкрите небо та зірки, і двоє сидять на пагорбі, тримаючись за руки — це зовсім інше. А потім ці двоє повертають голови і дивляться один на одного у місячному світлі… І так усю ніч.

- Ну ось, Філіпе. Я не залишаюся на обід…
— Чому?
— Ви не залишитеся один... так вийшло, що зараз у вас побачення.
- Побачення, ти це про що?
— Не психуйте, все буде добре… тільки цього разу ви не втечете.

- Хочу ковтнути повітря - йдемо гуляти.
— Загалом у мене побачення.
- Що?
— Це коли двоє захоплені та проводять час разом.
— А що я запропонував тобі?
— Не зовсім... сподіваюся.

Ніхто не любить побачення. Це завжди незручно, нервозно та дорого.

— Ну, мені час, у мене побачення з Ендрією, ні, з Енжелою, ні, Ендрією... про Боже...
— Енрія кричить, а в Енжели кішки.
- Точно, дякую. То Джулія, я пішов.

- Червоний? Чи синій?... Чи червоний?
— Вікторе Петровичу, ви наречений чи сапер?
— Льова, це перше побачення, підірватись простіше, ніж на мінному полі.