Писати та розповідати — різні речі, все одно що яблука та апельсини. Ті, хто вміє розповідати, зазвичай, не вміють писати. Якщо ти віриш, що люди, які вміють писати книги, добре кажуть, значить, ти ніколи не бачила по телевізору, як заїкається та меморить письменник.

Якби ангели займалися письменством, то, за винятком занепалих, їх було б неможливо читати. Бездоганна чистота перетравлюється насилу.

Цей письменник випливає із глибини своїх ідей весь мокрий.

Робочий день літературного консультанта Володимира Павловича Смирного розпочинається з читання рукописів. Розбір деяких із них потребує криміналістичних навичок. В інших – відхилення від граматики заважає додуматися до змісту написаного. Іноді написане взагалі немає сенсу.

Я не знаю, хто я такий. Пишу розповіді… Я – етнічний письменник, який живе за 4000 кілометрів від своєї аудиторії.

Якщо ти письменник, твоя біда в тому, що, хоч би як ти намагався зупинити потік думки, пов'язаний із задуманим тобою романом, твоя уява продовжує працювати; ти не можеш його вимкнути.

— Соромно не знати письменниці Оксани Робські!
— Соромно Оксану Робськи письменницею називати!

Моя порада редакторам. Сам я не редактор, то мені можна. Чи не будьте експертами, будьте фанатами. Оцінюйте сценарій з погляду глядача, а чи не виробника. Читайте його, тримаючи під рукою попкорн, а не теорію сценарій книги. Скажіть сценаристу (ввічливо), що вас збентежило, стурбувало чи здалося нудним. Не вигадуйте каламут типу«Ці два персонажі не зустрічаються один з одним, а треба б», якщо це дійсно не робить історію цікавішою. Недоречних«треба» не повинно бути. Наша справа — розважати, то нехай вам буде важливо те, що важливо глядачам, і не більше. Не треба фарбувати ту частину декорації, яку ніхто не побачить.

Письменники – вовки, хижаки. Постійно у пошуках сюжету. Інакше у літературі не вижити.

З мене досить і мало читачів, аби вони гідні були розуміти мене.