Пам'ять — це криве дзеркало.

Хороша пам'ять – основа дружби та загибель кохання.

Вони живуть у вашій пам'яті, отже, не вмерли... Мертві, про які згадують, живуть щасливо. Так, начебто вони й не вмирали.

Що таке людська емоція? Наприклад, що таке кохання? Ми з нею народжуємось? Чи це можна навчити? І як щодо темних почуттів: страху, гніву, насильства. Без них людська свідомість неповна. І пам'ять. Наша — суб'єктивна та ненадійна. Але як навчити комп'ютер забувати? Чи мріяти? Це людська потреба. Чи потрібно усвідомленому синту мріяти? Бачити кошмари? Звичайно, ні. Вони просто машини.

Викреслити людину з життя нескладно, викинути з серця — значно складніше. Навіть якщо впевнений, що вчинив правильно.

Час, зібраний, стислий, як японська паперова квітка. Один дотик пам'яті — і все розкриється, обернеться прозорою росою думки, весняним вітерцем, чудовими квітами — величезними, яких не буває в житті.

Гарні спогади наче гарна пісня: не хочеться, щоб вони закінчувалися.

Що? Звісно, ​​мені не подобається ідея смерті! Але якщо я дійсно помру надто молодим, я сподіваюся, що зможу виконати достатньо речей, щоби про мене пам'ятали.

Пам'ять — покарання, придумане дияволом.

У поїзда погана пам'ять, він все залишає позаду... Як і пам'ять, поїзд приходить і йде. І він може повернути вам усе те, що ви залишили за багато років тому.