Пам'ять - не найкраща супутниця, вона  весь час тягне назад, коли треба йти вперед.

Наша пам'ять є єдиним контактом, який у нас зберігся. У пам'яті ми можемо знову і знову обіймати та цілувати близьких, сміятися та плакати разом із ними. Це найголовніша наша цінність.

Багато можу я нарахувати поцілунків, відколи цим займаюся, але жоден не залишив у мені настільки довгого, такого приємного спогаду.

... і, звісно, ​​вона  бажає йому щастя; однак є в неї одне прохання: якщо колись, через багато днів, панові на березі моря доведеться побачити чайку, що самотньо ширяє в небі, нехай він знає, що це бідна душа тієї жінки, що любила його і померла, проживши одна в тузі на далекому острові, і ось, коли він побачить цю чайку, вона  просить вимовити хоча б її ім'я, яке він збереже у своїй пам'яті, і тоді вона  навіть після смерті позбавиться непереборної гіркоти образ.

Якщо я нічого не пам'ятаю, це не означає, що мої дії не мають сенсу.

— Я поверну тобі твоє життя, твою пам'ять.
— Часом забуття краще!

Я не можу запам'ятати, що тебе забув.

... Те, що вони вважають мріями, лише спогади, навіть у найдальших і солодких мальованих думках — лише спогади. Мріяти нікому не дано.

- Доброго дня.
- Доброго дня. Скільки віз Вам ще треба? Ви вже робили фото, я навіть ваше обличчя пам'ятаю.
- Яка у Вас гарна пам'ять?
— Пам'ять у мене погана, у Вас обличчя гарне.

Нема кращого способу помститися, ніж стерти з пам'яті.