Шекспір ​​сказав: "Все закінчується зустріччю закоханих". Рідкісна по красі думка. Особисто я нічого хоч трохи схожого не зазнала. Але дуже хотілося б вірити, що Шекспір ​​вдалося. А взагалі, мені здається, я думаю про кохання більше, ніж треба. Але мене захоплює, що любов має таку силу, яка здатна перевернути наше життя. До речі, Шекспір ​​сказав ще одну мудрість:«Кохання сліпа». І ось під цим я можу передплатити. У когось абсолютно незрозуміло кохання зникає. А хтось просто втрачає своє кохання. Ну і, само собою, кохання можна знайти (нехай і на одну ніч). А є зовсім інший рід  кохання – найжорстокіший. Таке коханняне залишає своїм жертвам надії. Це нерозділене кохання... У любовних романах люди в основному закохуються один в одного. Але як же ми, решта? Хто розповість про нас, про тих, хто самотній у коханні? Ми жертви одностороннього почуття. Ми прокляття світу коханих. Ми зненавиджені. Ми ходячи хворі. Ми є інвалідами без переважного права паркування.

Якось Раневську запитали, чи була вона колись закохана.
- Аякже, - відповіла Раневська, - коли мені виповнилося дев'ятнадцять років, я вступила в провінційну трупу і одразу ж закохалася у першого героя-коханця! Такий красень був! А я була страшна як смертний гріх. Я його очима їла, але він не звертав на мене уваги. Але одного разу раптом підійшов і сказав шикарним своїм баритоном:«Дітю, ви ж біля театру кімнату винаймаєте? Так чекайте сьогодні ввечері: буду у вас о сьомій годині».
Я побігла до антрепренера, грошей у рахунок платні взяла, вина купила, їжі всякої, одяглася, нафарбувалася - сиджу чекаю. О сьомій нема, о восьмій нема, о дев'ятій годині приходить... П'яний і з бабою!
«Діточку, – каже, – погуляйте десь пару годин, дорога моя!»
З того часу не те що закохуватися – дивитися на мужиків не можу: гади та мерзотники!

Хоч би як людину мучила спрага, хоч би як мучив голод, — вгамував їх і забув. Але чим Одинцю втишити неспокійне почуття серця? Є така їжа, але не кожному дано до неї доторкнутися.

Нещасливе кохання — це як... біль у горлі. Цілком сумісна з життям, просто неприємно, але й не думати про неї неможливо. Допомагає ненадовго чай  з лимоном і медом, а ще час і мовчання. Коли говориш, тільки болючіше стає — навіть дихання перехоплює.

Ми любимо створювати собі проблеми там, де їх немає. Особливо коли любимо тих, хто нас не має.

Я знаю, яке це, коли тобі не дістається кохана людина, хоча ти знаєш, що вона єдина, з ким це життя могло б бути хоч якось терпиме.

І таємно, без надій, любити мені судилося,
Нехай іншому життя віддасть тебе повністю,
Душа твоя - з моєю заручена давно.

Одностороннє кохання найправильніше, напевно. Чи не боїшся, що щось піде не так.

Для людини, що любить нерозділене кохання, ні в чому немає радості.

Вона торкнулася моєї руки.
— Ми перемогли...
Я глянув у вічі — блакитні, як небо Землі, в яких була радість і захоплення, спокій і впевненість. У яких не було і не могло бути кохання.
Ми перемогли. Я програв.