Чому ми завжди любимо тих, кому ми не потрібні?

Перше кохання завдає біль, а нерозділене розбиває серце.

Найгірший спосіб нудьгувати за людиною — це бути з нею і розуміти, що вона ніколи не буде твоєю.

— Я її люблю...

— Дружино, твої справи безнадійні. Серце міс Літтл неприступне, як Форт—Нокс.

Але є речі, які ні з чим не сплутаєш. Моя любов до вас була такою величезною, сяючою, немов... виламувалася з мого тіла, я не міг мовчки носити її в собі, вона  рвалася назовні як крик радості, як... світло. Розумієте?

Я кохання шукала і не знайшла... На мене дивилися і дивляться, як на гру. Я не знайшла любові, так шукатиму золото.

Нерозділене кохання — безглузда, і всі безнадійно закохані поводяться як круглі ідіоти.

Я ні на що не сподіваюся… нічого не чекаю, я вас люблю. Що б ви не робили, я повторюватиму це так часто, з такою силою і з таким запалом пристрасті, що зрештою ви мене зрозумієте. Я хочу, щоб любов, якою дихає кожне моє слово, знайшла доступ до вашого серця, щоб вона  наповнювала його день за днем, годину за годиною, щоб вона  просочувала його, як волога, просочуючись крапля за краплею, і щоб, зворушена і пом'якшена, ви одного разу сказали мені:«Я теж люблю вас».

Знов і знову мудреців чіпає краса. І вони страждають від кохання. Щасливі дурні, які залишаються байдужими та вільними.

…Я вся – одна суцільна любов до тебе. Навіть, мабуть, слово " кохання " — це ще занадто слабко. У мене до тебе таке почуття, яке тільки хіба до Бога можна плекати: тут все — і благоговіння, і любов, і послух.