Вмираю через те, що заразилася, і ще через те, що всі люди негідники і що жити дуже бридко.

Коли він нарешті пішов, Мартін з полегшенням зітхнув. Він ставав нелюдимий. Йому з кожним днем ​​було все важче спілкуватися з людьми. Присутність їх обтяжувала, а необхідність підтримувати розмову дратувала його. Люди діяли йому на нерви, і, не встигнувши зустрітися з людиною, він уже шукав приводу від нього позбутися.

- Ти вечерю пропустиш.
— Звичайно, пропущу, там же будуть люди!