По тисячах доріг моїх бажань
миготять тіні.
Темні. Поспішають
у Ніщо. Навіщо?
Щоб розгадати загадку
життя? Тягнуть за собою
кайдани, кайдани, як воїн — славу.
І посміхаються легко та тупо.
Але я - не тінь.
А ланцюги має рвати,
як належить людині.
Повинно
не вірити в диво, стати собою
хвилею, що несе кораблі надій. І нехай ідуть тіні,
поспішаючи
дізнатися у смерті,
що таке життя.
Стати другом, коли вам потрібні друзі. Даруйте надію, коли самі потребуєте її.
Ти ж дивився фільми, синку? Поки не йдуть титри, ще не все загублено.
— Надія завдає найбільше страждань.
- Болван, аварія всіх надій - ось справжнє нещастя.
І вони пішли навмання, безцільно... просто для того, щоб іти, не сидіти на місці, адже більше вони нічого не могли зробити. Незабаром надія ніби знову воскресла в їхніх серцях — не тому, що для цього була якась причина, а тому, що така вже властивість надії: вона відроджується знову і знову, поки людина ще молода і не звикла зазнавати невдач.
Хто б не увійшов у двері, це завжди не той, кого хотілося б бачити, але надія залишається.
Досить крихітного зернятка надії, щоб засіяти ціле поле щастя.
Ти боїшся не їхнього болю... а свого, Чарльзе... І яким би страшним він не був, цей біль зробить тебе сильнішим. Якщо дозволиш собі відчути її, якщо приймеш її, ось тоді цей біль зробить тебе неймовірно сильним. Це наш найбільший дар — витримувати їхній біль, не ламаючись, і він виник із найбільшої сили людини — надії.