Багато хто з нас чекає, коли на горизонті нарешті з'являться вітрила, деякі все життя живуть надіями, а що ще залишається, правда?

Все життя ми намагаємося побудувати нові дороги, нові мости, нові стежки, щоб те безмежне кохання, яке ми шукаємо, могло нас знайти і досягти нашого серця. Ми так само з надією дивимося на лінію горизонту: про всяк випадок.

Новий рік – це завжди надія на щось добре. Це мрії про щастя. Це трепетне очікування, що наступний рік неодмінно буде кращим за попередній, а всі біди, розчарування та прикрощі залишаться в минулому. Саме напередодні Нового року, як ніколи хочеться вірити, що всі найпотаємніші та найшаленіші бажання обов'язково збудуться.

Хто перебуває між живими, є ще надія.

Ми дуже часто займаємося тим, що женемося за надією і не знаємо, що надія — один із найбільших ворогів людства. Ось, наприклад, будинок  розвалюється, ми його лагодимо. Чому? Тому що ми сподіваємося, що він буде добрим. Замість того, щоб прийняти безнадійність, кинути його та побудувати інший.

Серце розбивається, коли надмірно розширившись під теплим подихом надії, воно раптом стискається від холоду реальності!

Надія – це найгірше із лих, вона  продовжує муки.

Надія - це віра, що простягає руку в темряві.

Головне на самоті - не ізоляція, а надія, що ізоляція буде зламана.

Коли у тебе немає  надії, у тебе нічого нема. Коли в тебе нічого немає, нічого більше тебе не стримує.