Нехай вона  забуде,
про мене легко,
тільки нехай вона  буде,
назавжди, назавжди. Ідуть білі сніги,
як у всі часи,
як за Пушкіна, Стенька
і як після мене, Йдуть великі сніги,
аж до болю світлі,
і мої, і чужі
помітаючи сліди. Бути безсмертним не в силі,
але моя надія
: якщо буде Росія,
значить, буду і я.

Залишіть їм надію. Надія — велика втішниця у смутку.

Поки є життя, завжди буде можливість змінити речі на краще.

"Не обіцяй мені нічого", - прошепотіла я. Якщо я дозволю собі сподіватися, але це ні до чого не приведе... це вб'є мене. Після того, як всі жорстокі вампіри виявилися нездатними мене прикінчити, надія зробить цю роботу за них.

- Воно того варте? Два тижні у ямі?
- Найлегший термін...
- Брехня! У ямі легко не буває. Там тиждень триває як рік. Це точно.
— Зі мною був містер Моцарт.
— Тобі дозволили взяти із собою програвач?
- Він був тут (показує на голову) і тут (показує на серце). Краса музики, її відібрати не можна. На вас музика так не діє?
— Ну, я в молодості грав на губній гармошці. Потім втратив інтерес. Тут від цього немає користі.
— Тут від цього величезна користь. Тобі це потрібно, щоб не забути...
— Не забути?
- Не забути, що у світі є місця, висічені не з каменю. Те, що в тобі є те, до чого не дістатись... Те, що не чіпатимуть. Це лише твоє. Розумієш? І нічиє більше. Тільки твоє.
- Про що ти говориш?
— Про надію...

Наш світ — світ розчарувань, і нерідко розчарувань у тих надіях, які ми найбільше плекаємо, і в надіях, які роблять велику честь нашій природі.

Я не маю наміру сподіватися на щось, а потім розбиватися на уламки.

Коли конкретно знаєш, чого побоюватись, вже легше. Вже з'являється надія.

Коли страх вирішує за людину його долю, надії на гідне життя не може бути.

Сльози – це надія. Коли очі сухі надії немає.