— О, брате, ти тільки послухай. О, я такої музики не чув із часів Срібного Міста, мабуть.
- Що, в пеклі немає музики?
— Тільки для тортур. І найчастіше жахлива. Останнім часом ставимо пісні одного молодика на ім'я Бібер. Господи, чув би ти їхній крик.
Музика – це чудово. Я запам'ятовую всі важливі події мого життя завдяки пісні, яку слухала на той момент.
Музика - це просто звичайний життєвий досвід, те, що тебе оточує. Вона завжди дає тобі зрозуміти, як мало ти насправді знаєш.
Усяке життя-музичний твір. Як і музика,ми готові твори з унікальним аранжуванням: часом гармонійним, часом дисгармонійним.
Якщо музика здатна торкнутися моєї душі, неважливо, важка вона чи легка — це моя музика.
Важко знайти людей, які мають ті самі смаки в музиці, як і я.
Звичайно, рок-н-рол уже не поверне моє життя. Але такі речі, як "Tutti Frutti" і "Long Tall Sally" до цього часу видаються мені різновидом авангарду. Сьогодні під цим терміном розуміють щось інше. Нещодавно в Грінвіч-вілідж зустрів одного знайомого Йоко, який про одну-єдину ноту міркував так, ніби сам відкрив її щойно. Але ніякий авангардист не зможе довести мені, що створюване ним — справді музика. Рок-н-рол - єдиний вид музичного мистецтва, який має сьогодні право на існування. І значення свого він не втратить ніколи.
Ця музика пестила і мукала. Вона нагадувала кожному про тендітність його існування, про його потребу в ніжності, забарвлену гіркотою — результатом помилок і незадоволеності, що становлять життя людини.