Ось ви говорили про сенс… нашого… життя… безкорисливість мистецтва… Ось, скажімо, музика… Вона і з дійсністю найменш пов'язана, а якщо й пов'язана, то безідейно, механічно, порожнім звуком, без асоціацій. Проте музика якимось дивом проникає в саму душу! Що ж резонує у нас у відповідь на приведений до гармонії шум? І перетворює його для нас на джерело високої насолоди… І об'єднує… І вражає! Навіщо все це потрібно? І, головне, кому? Ви відповісте: нікому. І… І ні для чого, так. Безкорисливо. Та ні… навряд чи… Адже все, зрештою, має свій сенс… І сенс, і причину…
— Ну, в чому справа? — Що? — Що означає«що»? Не хочу слухати цю брехню, коли я працюю. — Не можу. Мені треба працювати під музику. Мене це заспокоює. — Знаєш, мене мінет заспокоює, але ж ти не вафлиш мені, коли я працюю.
— Ось флейта, зіграйте на ній щось. — Принце, я не вмію. — Але я вас прошу. — Але я не знаю, як взятися за це. — Це також просто як брехати: перебирайте отвори пальцями, вдуйте ротом повітря і з неї поллється найніжніша музика.
- Під цю пісню важко танцювати. - Ну що ж. Якщо під цю пісню не можна танцювати, то можна просто постояти. - Ти говориш не правду. — Іноді просто хочеться танцювати під музику, яку чуєш.
Скрипка - небезпечний інструмент. На ньому не можна грати погано або просто добре, як на роялі. Посередня скрипкова гра жахлива, а хороша — посередня та ледве терпима. На скрипці треба грати чудово, тільки тоді гра може доставити насолоду.
Я навчився цінувати музику, побачив у ній якусь панацею, універсального цілителя. Я зрозумів, що музика – це можливість проникнути туди, де мене приймуть та полюблять; туди, де немає правил, ні догм.