Ну навіщо тобі спогади, які тягнуть тебе назад, коли зі мною ти йтимеш уперед?!

Я вважав за краще дивитися в майбутнє, а не в минуле.

— Ти колись замислюєшся про своє майбутнє?
— Замислююсь.
- А я там є?
- Є.
- Значить, у тебе світле майбутнє.

ми маємо жити майбутнім, а не минулим. І я хочу, щоб це майбутнє було таким, де ми могли б жити у мирі та безпеці. Важливіше за це немає  нічого.

Не стало майбутнього. Раніше в дитинстві попереду завжди було щось яскраве, невідоме. Життя! А зараз я точно знаю, що буде потім — те саме, що й сьогодні. Займатимуся тим же, у ресторани ходити ті ж, ну, в інші такі ж. На машині їздити приблизно такою самою. Замість майбутнього стало сьогодення, просто, є сьогодення, яке зараз, і сьогодення, яке буде згодом. І головне, що мені моє справжнє подобається. Машини хороші, ресторани смачні... тільки майбутнього шкода...

Майбутнє може й стати справжнім. Сьогодення одразу стає минулим. Лише минуле - сьогодення.

Так, ми кудись ідемо, кудись ведуть нас; але ні ми не знаємо — куди, ні ті, що нас ведуть. І чим усе це скінчиться?

— Шукатимеш її?
— Вона  в минулому, а минуле мене не хвилює, проте майбутнє вже теж...

Різниця між минулим, сьогоденням і майбутнім лише ілюзія. Хоча й стійка.

Якщо зазирнути в майбутнє, ти в будь-якому випадку будеш розчарований. Як мало ти зробив у порівнянні з тим, чого чекав від життя.