Кожен знаходив у Пушкіні своє. У голосі Пушкіна були і громи, і ніжні скрипкові ноти. Поліфонія - найзагальніший закон пушкінської поезії, що проявляється у всіх віршованих жанрах. Щирість – інша риса пушкінської поезії. У кожному вірші, у кожній фразі весь Пушкін. Він не здатний на жодний фальшивий звук. Скрізь, він завжди вносить свою, йому одному властиву ноту.
Краще спілкуватися з гарною книгою, ніж із порожньою людиною.
Як тільки ти приступаєш до книги, решта опиняється на іншому кінці галактики. Я ніколи не писав для своїх дружин, для матері, для батька. Знаєш, чому автори пишуть, що присвячують книжки своїм близьким? Тому що, зрештою, масштаби власного егоїзму починають їх лякати.
Правда дивно, що, якщо книжку прочитати кілька разів, вона стає набагато товшою? Начебто при кожному читанні щось залишається між сторінками. Почуття, думки, звуки, запахи... І коли ти через багато років знову гортаєш книгу, то знаходиш там себе самого - трохи молодше, трохи не такого, як тепер, ніби книга зберегла тебе між сторінок, як засушена квітка - разом знайомого і чужого.
Бібліотеки живуть довго, а книги час від часу лише дорожчають.
Більшість літератури, більшість мистецтва простягає руку, коли ви читаєте, дивіться, слухаєте її. Будь-яка пісня простягає руку, захоплює тебе і каже: Ти не один, приятель.
Ця книга має пори, вона дихає. У неї є обличчя. Її можна вивчати під мікроскопом. І ви знайдете в ній життя, живе життя, що протікає перед вами в невичерпному своєму розмаїтті.
Я в жменьці мозку весь, - я пожираю
Так багато книг, що світ їх не вмістить,
Мені не наситити жадібний апетит -
Я з голоду весь час вмираю.
Ні, ні, книги не викладуть вам одразу все, чого вам хочеться. Шукайте це самі усюди, де можна, - у старих грамофонних платівках, у старих фільмах, у старих друзях. Шукайте це в навколишній природі, у самому собі.