Як багато егоїзму в коханні.

Любов – це, скоріш, форма існування: й не так потяг, скільки самовіддача, ставлення й не так однієї людини, скільки до світу загалом.

Разом жити, разом і вмирати.

Все байдуже, якщо присутня в твоїй долі одна штука. Присутня - значить порядок.

Вирішила сама -
Перестану хоча б на
якийсь час Зустрічатися з тобою.
Але вранці так гірко слухати,
Як птахи крилами б'ють.

На світі немає  видовища прекрасніше, ніж обличчя коханої, і немає музики солодше, ніж звук коханого голосу.

Наша любов із самого початку була отруєна жорстокістю.

У того, хто звідусіль женемо, є лише один будинок, один притулок — схвильоване серце іншої людини.

Набагато легше змиритися з втратою коханої людини, знаходячи втіху в тому, що вона принаймні щаслива. Адже в цьому і полягає справжнє кохання, хіба ні? У будь-якому разі, у побажанні щастя тому, кого любиш.

І ось настав понеділок, але Соні вже не було.
Уве і сам точно не знав, чому перетворився на суворого мовчуна. Чи тому, що став більше розмовляти сам із собою. Або ж помалу виживав з розуму. Сам ні-ні й думав про це. Виходило так, що не підпускає він до себе людей зі страху, як би пам'ять про дорогий її голос не потонула в гомоні їхніх сварливих голосів.