На землі після спекотного літа цвіла осінь: дерева вкрилися різнобарвним убором, одягнулися у жовте та помаранчеве. Листя вмирало велично, ніби яскравим кольором в останні миті життя дякували сонцю і віддавали йому належне за свою пишність.

Любив я тебе давно, а чому любив – не знаю.

Була одна дівчина. Блондинка, витончена... пахла зефіром та обіцянками.

Свобода — це дотримання голосу серця. Вірити в себе, у свій шлях і не зраджувати загальнолюдських цінностей. Свобода закінчується тоді, коли ти починаєш жити, як усі. Так, так легше, але безлико та нецікаво. А ось слідувати голосу серця, нікому не пояснювати свій вибір і при цьому ділитися добрим і світлим із навколишнім світом — що може бути прекраснішим?

Коли я не можу заснути, я думаю про тебе.

Під цим кедром, під віковими липами, перед картиною безперервного жнив, вечорами під зоряним небом хвилини нарешті набувають значення.

Як уночі ми цілувалися,

Від людей ми сховалися;

А від зірочок небесних

наших ласок і не таїли.

— Поезія — мова богів.

Небо — це перевернутий океан. Іноді він обрушується на нас, вмиваючи будинки та пагорби морською водою.

Все найкраще від горя гарнеє,

І те кохання, що спалена вщент,

Ще пишніше цвіте і зеленіє.

Так після всіх незліченних втрат

У багато разів я багатший.