Ну, а що ж з тобою сталося,

Що з душею сталося твоєю?

Як насмілив ти красуню цю,

дорогу душу твою,

Відпустити, щоб блукала світом,

Щоб загинула в далекому краю?

Хіба вітер запрєш? Чим він стане? Затхлим повітрям.

— Значить, пророцтва стародавніх пісень по—своєму справдилися! – сказав Більбо.

— Звичайно! – відповів Гендальф. — А чому вони не повинні здійснитися? Ти ж не перестав вірити у пророцтва лише тому, що сам допомагав їх здійснити?

Ніхто не живе без втрат; кому і знати це краще за мене. Але ніхто не живе, щоразу не починаючи все спочатку; і це мені також відомо. Я це знаю і відчуваю, і це відчуваю завдяки тому, що є ти.

Найкращий одяг для молодої рудої дівчини — вбрання леді Годіви.

— Я б з радістю розповів хоч тисячу історій!

— То розкажіть одну...

Щастя — це, по суті, стан чогось щирого, одностороннього, без жалю чи броні.

Росте крізь зламаний хребет, росте крізь рвані кишені якийсь жалобний поет, якийсь поранений та ранній.

Ми думали, що все на світі

Забуття, щебінь і попел...

А в серці правда усміхалась

І години свого чекала.
Сльоза — гарячою кров'ю

на білому ініє скла…

А в серці правда усміхалася

і години свого чекала.

Тут вічний відпочинок для мене розпочнеться.

І тут струсну ярмо зловісних зірок

З утомленої шиї. — Ну, востаннє,
Очі, дивіться; руки, обіймайте!

Ви, губи, життя дверей, поцілунком

Скріпіть договір з корисливою смертю! —

Прийди, вожатий гіркий і смердючий,

Мій керманич безнадійний, і розбий

О каміння гостре худий човен!

П'ю за кохання моє!