— Ти справді хочеш, щоб ми були все ж таки на«ти»?
— Я хочу, щоб ми були о-на-ти.

А тягар провини не менш тяжкий, ніж тягар радію, про який ти тут міркував. Вина накопичується в тебе в клітинах мозку як ненависть до себе, і це призводить до раку розуму та лейкозу душі.

Ніякому смолоскипу, як би яскраво той не горів, не зрівнятися з сонцем, що сходить.

У холоді зимового вечора гарячі вікна зігрівають душу особливо затишною теплотою.

Розфарбуй моє життя хаосом проблем.

У тебе соболині брови. Я не знаю точно, що ці слова означають, але це сказано про щось дуже гарне. Про тебе.

- Іди. Будь ласка, йди! Нічого не кажи... Іди!
Він вийшов без зайвих слів. І не повернувся. Як він посмів не повернутися?

Іноді буває просто необхідно зробити тихіше голос розуму, щоб почути мудрий шепіт серця... 

Як жили ми борючись
І смерті не боячись,
Так і відтепер жити тобі та мені!
В небесній висоті
І в гірській тиші,
У морській хвилі
І в лютому вогні!

Я люблю гори. Вони схожі на вічність. Мені приємно думати, що вони стояли тут тисячі років тому — і простоять ще тисячі років, встромляючись своїми гострими вершинами у важке підчерев'я неба. Мене не буде, не буде і моїх дітей, а гори так само сміятимуться, так само рватимуть небо на шматки — і так само йдуть віки, не торкаючись їхнього гордовитого вигляду.