Займалася зоря, величезний апельсин ранкового сонця піднімався в обрамленні підфарбованих червоних хмар. Побачивши такого неба навіть найпрозаїчніший зануда раптом відкриває поховану в надрах душі потребу малювати олією.

Чи знаєш ти, що океан — величезна сніжинка, найбільша сніжинка на світі? Вічно в русі, тисячі фарб і форм і ніколи не повторюється.

Сходить з неба вітру.
І крутить вітер землею.
Вода тече струменями
То з сонцем, то з місяцем
Мчать коні вгору і вниз.
І зіркам нема числа.
Стає нічим надмірність тепла.
Де будинок, там був прибій,
де гради, були бори,
Дол, де зараз пагорби, поля, де були гори.
У всіх своя доля у своєму часі!
І лише непостійність у ньому.

Будь-яка держава жива лише доти, доки хоч для когось із її захисників існує поняття«борг».

Там, де є кохання, немає  темряви.

Він згадав знаменитий міф  із Платонова«Миру»: люди спочатку були андрогінами, і Бог розділив їх на дві половинки, які з того часу блукають світом і шукають один одного. Кохання – це мрія знайти загублену половину нас самих.

Це боляче не мені, це боляче словам у тому листі, що тобі не відправив.

Так, він був по-своєму чесний. Але чи не полягає чесність у тому, чи не в тому єдино мислима чесність у нашому плутаному житті, щоб любити досить сильно, дати іншому щастя. Навіть відмовившись, якщо треба, від своїх заповітних теорій.

Мною не треба захоплюватися - мене треба любити.

Не було на світі двох сердець настільки ж відкритих і близьких, смаків настільки ж загальних, почуттів так само приголосних і душ так само співзвучних між собою.