... Ти мені так подобаєшся у твої дев'ятнадцять. Мені подобається твоя доросла душа. Душа, яка вміє хворіти та одужувати. Чути та розуміти. Душа, яка вміє плакати зі мною про мене, із собою про себе. Тремтливий мій ангел, що заносить ніжку на клумбу загальної моди на стервозність. Тепер на тебе не треба навіть дивитися з докором. Мій погляд у тебе перед очима й так. Ти пробуєш межі на міцність, але не переступаєш їх. Моя дівчинка.
У них [дітях] стільки палкості, жадібного інтересу до всього! Напевно, цього мені найбільше не дістає у дорослих людях — дев'ятеро з десяти вже охолоніли, стали байдужими; ні свіжості, ні вогню, ні життя в них не лишилося.
Любов до дитини має бути розумною і зрячою. У всьому потураючи і потураючи йому, ми зруйнуємо в ньому моральне почуття, зіпсуємо його серце, приречемо в майбутньому на самотність і відчуження від людей.