Дітей бити не можна. Їх і без тебе все життя битимуть кому не ліньки, а якщо тобі хочеться його вдарити, дай краще по морді самому собі, це буде корисніше.

Якщо дитина завинила, то в кут слід ставити її батьків.

Дорослі – майже всі дорослі – вважають, що дітей треба захищати від правди. Ось вони і брешуть, коли йдеться про такі речі, яких вони самі зазвичай бояться: секс, наркотики, релігія, кохання, ненависть, мова, погода... Адже їм відчайдушно хочеться вірити, що діти ростуть у чистоті та невинності. Люди брешуть не для того, щоб забезпечити дитині безтурботне життя, а для того, щоб дорослі могли зберігати душевний спокій.

— Ти, кохання моє, маєш залишитися тут. Якщо ми падемо, ти відбудеш у Франкію.
- Без тебе ні за що!
— Ти маєш зберегти та захистити наших дітей. Для мене не буде іншої країни, окрім Англії. Інший дружини, крім Ельсвіт.

Діти пробачать вам будь-яку помилку та помилку, але пам'ятайте: вони ніколи не пробачать вам вашої смерті.

А діти, як відомо, не знають, що творять. Діти навіть не усвідомлюють, що завдають комусь болю. Вони не мають  співчуття. Розумієш?

Наші діти рано подорослішали. Війна для них, на жаль, стала реальністю, а не історичним явищем. В останні пів року сигнали повітряної тривоги замінили шкільні дзвінки. Та Збройні сили робили і роблять все, щоб дати нашим дітям можливість жити і навчатися в Україні.

Діти не визнають болю. Вони хочуть жити у шоколадному світі. У вигаданому світі утопії, як Пітер Пен. Але синдром Пітера Пена - це психічне захворювання людей, які не хочуть розлучатися з дитинством. Таких людей поміщають до лікарні. Тому що сенс всесвіту і траєкторії душ полягає не в тому, щоб залишатися дитиною, а в тому, щоб дорослішати... А бути дорослим означає приймати темні сторони світу і себе теж.

Коли хлопчик спочатку спрямовує свою допитливість на статеве життя, його інтерес зосереджується на своєму статевому органі. Він вважає цю частину свого тіла надто цінною та важливою, щоб подумати, що в інших людей, з якими він так однаково відчуває, його могло не бути. Так як він не може здогадатися, що є ще інший рівноцінний тип статевого пристрою, він повинен припустити, що всі люди, а також жінки мають такий же член, як і у нього. Цей забобон так міцно укорінюється в молодому досліднику, що він не руйнується навіть спостереженням статевих органів маленьких дівчаток. Очевидністьговорить йому, принаймні, що тут щось інше, ніж у нього, але він не в змозі примиритися зі змістом цього відкриття, що дівчинки не мають  члена. Уявлення, що член може бути відсутнім, йому страшно і нестерпно, він приймає тому примирююче рішення: член є й у дівчаток, але ще дуже маленький, потім він ще виросте. Якщо при подальшому спостереженні він бачить, що це очікування не виконується, йому представляється ще інша можливість: член був і у маленьких дівчаток, але він був відрізаний, на його місці залишилася рана. Цей крок  теоретично використовує вже власний досвід болісного характеру; він чув за цей часзагрозу, що йому відріжуть дорогоцінний орган, якщо він занадто багато ним цікавитиметься. Під впливом цієї загрози кастрації він перетлумачує своє розуміння жіночих статевих органів; з цього часу він тремтить за свою чоловічу стать і зневажає при цьому нещасних створінь, над якими, за його поняттями, вже зроблено жахливе покарання.

— Хтось там ховається, а виходить уночі, прикривши ліхтар. Напевно, зграя... моторошні лиходії... вони від нас відкупляться... Ні, не може дім  стояти порожній стільки років. Це якась таємниця.
— Тато думає, що там протікають труби.
— Дорослі завжди думає найцікавіше.