Коли дитина вперше дізнається ціну дорослим — коли серйозне маля вперше здогадується, що дорослі не наділені божественною проникливістю, що далеко не завжди судження їх мудрі, думки вірні, а вироки справедливі — все в ньому перевертається від жаху та розпачу. Боги скидаються з п'єдесталів, і не залишається впевненості ні в чому.
Народити дитину означає висловити свою абсолютну згоду з людиною. Якщо в мене з'явилася дитина, то тим самим я ніби сказав: я народився, пізнав життя і переконався, що воно настільки гарне, що заслуговує на повторення.
Вранці, щойно ми розплющуємо очі, життя вже стоїть напоготові, щоб обрушити на нас чергову лавину«треба зробити!» і«не забудь!». Ми не встигаємо подумати, зітхнути, як прокидаємось і одразу намагаємося прорватися крізь цю купу справ, бо завтра на нас звалиться нова. Іноді ми зупиняємось і оглядаємось навколо – на робочому місці, під час батьківських зборів чи просто на вулиці – і з жахом розуміємо, що всі інші точно знають, чим вони займаються. І тільки нам весь час доводиться вдавати. У решти на все вистачає грошей, у них все під контролем і на все лишаються сили. Діти інших давно навчилися плавати.
— О, це моя обручка! Кільце, що співає, яке не знає невдач! Це доля! Одягни його на палець, одягни! — Ну добре, я його приміряю... Адже я незаміжня? — Це можна виправити — нашій дитині потрібен батько. - Я не збираюся заводити дітей! - Занадто пізно...
Ніхто людину щасливою не зробить. Щастя народжується в нас усередині: спочатку ми його відчуваємо, а потім ділимося цим переживанням з іншими людьми. З любов'ю про них піклуємося, даємо те, чого вони потребують. І у відповідь наше щастя нам повертають примноженим. Звичайно, батькам радісно через те, що у них є дитина. Але щастя зовсім не він мамі з татом дарує, це батьки його щасливим роблять. У відносинах«батьки – діти» батьки завжди провідні. Вони грають першу скрипку, вони передають своє світовідчуття дітям.