Батьки ненавидять, коли діти починають жити своїм життям. Це означає, що ми стаємо просто глядачами.

Чим старше ми стаємо, тим менше у нас невинності.

Таємниця та брехня – це те, що ми приймаємо, ставши дорослими.

... я, вже по-чоловічому малодушний, чинив так, як усі ми, дорослі, чинимо побачивши несправедливості і образи: я від них відвертався.

Тепер їй не було чого уявляти себе королевою — вона  стала нею насправді. Вона  виросла і виявила, що дорослими стають зовсім інакше, ніж у дитинстві. Тоді їй уявлялося, що одного прекрасного дня людина відкладає ляльки та іграшки і каже:«Все, я вже дорослий». Тепер вона  зрозуміла, що колишні захоплення не зникають в одну мить, вони просто згасають все більше і більше, поки пил часу не приховає під собою яскраві фарби дитинства.

Може, тому що я старший брат, але знаєш, для мене ти завжди був сопливим пацаном, якого я наставляв на правдивий шлях. А тепер ми знаємо, що ти виріс. Ти подорослішав настільки, що повірив у мене. Повірити в тебе — найменше, що я можу зробити.

Просто шкода, що, дорослішаючи, люди втрачають ілюзії і не залишаються тими чарівними маленькими істотами, якими вони були у дитинстві.

- Тобі треба подорослішати!
- Я вже подорослішала, тепер просто старію.

Коли мама відпускає сина, з нею відбуваються таємничі речі. Вона  «отримує» назад чоловіка, який поділяє її принципи, знає її недоліки, приймає її слабкості дбає так, як жодна інша людина. Він її син, а вона мати. І це чудово як саме життя.

Рано чи пізно будь-який син  почне віддалятися від матері. Його не можна утримувати насильно. Кожен син  має відірватися від мами, щоб стати чоловіком. Визнання цього факту допоможе мамі вижити. Протистояння неминуче.