Вітер забирає думки, сонце висушує душі, світло зникає...

Чому бути того не минути. А що трапилося — того вже не зміниш.

Якби я володарем своєї долі став —
Я б всю її наново перегорнув
І, безжально викресливши скорботні рядки,
Головою від радості небо дістав!

Старий так само хоче жити, як і молодий. Але йому важче почати жити знову, особливо якщо це життя передчасно поламала доля.

На світі так влаштовано – правильний шлях спочатку здається неправильним. Щоб випробувати нашу віру.

Дивно доля розпоряджається з людьми: вона  не може дати їм повного щастя і завжди вставить у життя людську якусь вічну колючку, яка має призначення отруювати собою джерело людських радостей.

Я знаю свою фортуну, кожен день зі мною трапляється якесь нещастя, і до цього я давно вже звик, так що з усмішкою дивлюся на свою долю.

Життя – вічний потік; ми їй підкоряємось. Нам невідомо, де чекає нас мінливий і віроломний випадок. Приходять катастрофи, процвітання, потім йдуть, як несподіваний персонаж у п'єсі. Вони мають свої закони, своя орбіта, своя сила тяжіння, не підвладні волі людини.

Після серйозної травми або кризи, коли шок відступає і нерви більше не зводить, ти звикаєш до нового стану, речей, тому що знаєш, що шансів щось змінити більше не залишилося.

Навіть царства мають свої долі – щасливі чи нещасні, а люди тим більше.