Очевидно, книга людських доль мізерна сюжетами, але багата на інтерпретації.
Загалом — дивна справа ці перехрестя долі. Ні, життя постійно підкидає нам вибір свого шляху, це нормально. Вчини так — і все піде за одним сценарієм, вчини так — і за іншим. Але бувають події, які визначають не просто те, як мине твій наступний день, а те, як ти потім будеш існувати в цьому світі роки, а то й десятиліття.
Доля ніколи не грає у короткі ігри.
Можна скільки завгодно сидіти, нарікати на долю і шкодувати себе коханого, але користі від цього все одно не буде ніякої, а дорогоцінний час тим часом піде безповоротно. Тож треба не піддаватися почуттям, а думати, що робити далі. І діяти!
Кажуть, ми самі створюємо свою долю, самі вибираємо як нам жити. Але коли в житті все виходить не так як ти на те сподівався, це змушує тебе зупинитися і подумати: чи був насправді у тебе коли-небудь вибір або все сталося так як повинно було бути? І скільки своєї життя ми можемо вибирати собі самі і скільки виявиться тим хто ми є насправді? (Кажуть, що ми самі робимо вибір і визначаємо, як нам жити. Але якщо життя тече не так, як хотілося, то ми починаємо замислюватися:«А чи був взагалі цей вибір?!» Або ж все йде так, як і повинно було йти спочатку? Яку частину свого життя ми творимо самі, а яка частина дається нам спочатку?)
Справжнє мірило людини не в тому, як він грає роль, придуману ним для себе, а в тому, як він грає роль, призначену йому долею.
Тільки життя змушує страждати. Померти не боляче. Померти - заснути. Смерть - це значить кінець, спокій. Чому ж тоді йому не хочеться вмирати?