Якщо потяг уже летить з мосту, пізно вважати, чого не вистачило – колію чи рейку.

Закінчуються не казки, це герої з'являються і йдуть, коли їхня справа зроблена.

Терпіти біль заради тих, хто нам дорогий. Чому ще ми живемо?

Але марно сперечався я з долею:
Вона  сміялася з мене!

Це наше життя.

Доля з'їдає душу.

Це наше життя.

Я нікому не потрібен.

Це моя доля, мій шлях, моя дорога.

У моїй душі змішався біль і тривога

— Я рятую тебе, Діне.

— Рятуєш від чого?

— Від твоєї долі.

Я не просто вірю в казки, я ними живу! Зустрічала сімох козенят, дружила зі злою відьмою... і щось мені підказує, що поки мене знайде принц я або засну, або вийду заміж за якесь чудовисько.

Відомо, у світі все лише суєта суєт:

Будь веселий, не журись, стоїть на цьому світло.

Що було, то минуло, що буде — невідомо, —

Так не тужи про те, чого сьогодні немає.

— Ти віриш в долю?

— Не дуже. Я вірю в сліпу удачу.

А якщо й доведеться вмирати —

То від свободи та спокою,

А якщо й доведеться вибирати,

То тільки назавжди.